- Улюблені африканські народні казки Нельсона Мандели
“Лев, заєць та гієна” – читає Алан Рікман - Мова – англійська, український переклад
- Nelson Mandela’s Favorite African Folktales
- The Lion, the Hare, and the Hyena – by Alan Rickman
A lion named Simba once lived alone in a cave. In his younger days that solitude had not worried him, but not very long before this tale begins, he had hurt his legs so badly that he was unable to provide food for himself. Eventually he began to realise that companionship had its advantages. Things would have gone very badly for him, had not Sunguru
the Hare happened to be passing his cave one day. Looking inside, Sunguru realised that the lion was starving.
At once he set about caring for his sick friend and seeing to his comfort. Under the hare’s careful nursing, Simba gradually regained his strength until finally he was well enough to catch small game for the two of them to eat.
Soon quite a large pile of bones began to accumulate outside the entrance to the lion’s cave.
One day Nyangau the Hyena, while sniffing around in the hope of scrounging something for his supper, caught the
appetising smell of marrow bones.
His nose led him to Simba’s cave, but as the bones could be seen clearly from inside he could not steal them with safety.
Being a cowardly fellow, like the rest of his kind, he decided that the only way to gain possession of the tasty morsels would be to make friends with Simba.
He therefore crept up to the entrance of the cave and gave a cough.
“Who makes the evening hideous with his dreadful croakings?” demanded the lion, rising to his feet and preparing to investigate the noise.
“It is I, your friend, Nyangau,” faltered the hyena, losing what little courage he possessed. “I have come to tell you how
sadly you have been missed by the animals, and how greatly we are looking forward to your early return to good health!”
“Well, get out,” growled the lion, “for it seems to me that a friend would have enquired about my health long before this, instead of waiting until I could be of use to him once more. Get out, I say!”
The hyena shuffled off with alacrity, his scruffy tail tucked between his bandy legs, followed by the insulting
giggles of the hare. But he could not forget the pile of tempting bones outside the entrance to the lion’s cave.
“I shall try again,” resolved the thick-skinned hyena. A few days later he made a point of paying his visit while the
hare was away fetching water to cook the evening meal. He found the lion dozing at the entrance to his cave.
“Friend,” simpered Nyangau, “I am led to believe that the wound on your leg is making poor progress, due to the
underhand treatment that you are receiving from your socalled friend Sunguru.”
“What do you mean?” snarled the lion malevolently. “I have to thank Sunguru that I did not starve to death during the
worst of my illness, while you and your companions were conspicuous by your absence!”
“Nevertheless, what I have told you is true,” confided the hyena. “It is well known throughout the countryside that
Sunguru is purposely giving you the wrong treatment for your wound to prevent your recovery.
For when you are well, he will lose his position as your housekeeper – a very comfortable living for him, to be sure!
Let me warn you, good friend, that Sunguru is not acting in your best interests!”
At that moment the hare returned from the river, his gourd filled with water. “Well,” he said, addressing the hyena as he put down his load, “I did not expect to see you here after your hasty and inglorious departure from our presence the
other day. Tell me, what do you want this time?”
Simba turned to the hare. “I have been listening,” he said, “to Nyangau’s tales about you. He tells me that you are
renowned throughout the countryside for your skill and cunning as a doctor. He also tells me that the medicines you
prescribe are without rival.
But he insists that you could have cured the wound on my leg a long time ago, had it been in your interest to do so.
Is this true?”
Sunguru thought for a moment. He knew that he had to treat his situation with care, for he had a strong suspicion that
Nyangau was trying to trick him.
“Well,” he answered with hesitation, “yes and no. You see, I am only a very small animal, and sometimes the medicines
that I require are very big, and I am unable to procure them – as, for instance, in your case, good Simba.”
“What do you mean?” spluttered the lion, sitting up and at once showing interest. “Just this,” replied the hare. “I need a piece of skin from the back of a full-grown hyena to place on your wound before it will be completely healed.”
Hearing this, the lion sprang onto Nyangua before the surprised creature had time to get away. He tore a strip of
skin off the foolish fellow’s back from his head to tail and clapped it on the wound on his leg.
As the skin came away from the hyena’s back, the hairs that remained stretched and stood on end.
To this day Nyangua and his kind still have long, coarse hairs standing up on the crests of their misshapen bodies.
Sunguru’s fame as a doctor spread far and wide after this episode, for the wound on Simba’s leg healed without further trouble. But it was many weeks before the hyena had the courage to show himself in public again.
Лев, Заєць та Гієна
Один раз лев на ім’я Симба жив самотньо в печері. У молоді роки ця самотність не турбувала його, але незадовго до початку цієї історії він сильно пошкодив свої ноги, через що не міг самостійно добувати собі їжу. З часом він почав усвідомлювати, що товаришування має свої переваги. Йому б дуже погано пощастило, якби не те, що одного дня біля його печери проходив Сунгуру, заєць. Зазирнувши всередину, Сунгуру зрозумів, що лев голодує.
Відразу він почав доглядати за своїм хворим другом, піклуючись про його комфорт. Під турботою зайця Симба поступово відновлював свої сили, поки врешті-решт не став достатньо здоровим, щоб ловити дрібну дичину для обох.
Невдовзі біля входу до печери лева почала накопичуватися досить велика купа кісток.
Одного дня Нянгау, гієна, понюхуючи навколо в надії знайти щось для вечері, відчула привабливий запах мозкових кісток.
Його носик привів його до печери Симби, але оскільки кістки були чітко видні зсередини, він не міг вкрасти їх безпечно.
Будучи боягузом, як і всі його родичі, він вирішив, що єдиний спосіб отримати смачні кістки – це подружитися з Симбою.
Тому він підкрався до входу в печеру і кашлянув.
“Хто робить вечір жахливим своїми жахливими криками?” – запитав лев, піднявшись на лапи й готуючись розслідувати шум.
“Це я, твій друг, Нянгау”, – зашарілося гієна, втрачаючи свою малу сміливість. “Я прийшов сказати, як сумно, що тебе так сильно не вистачає тваринам, і як ми всі чекаємо на твоє швидке одужання!”
“Ну, йди геть”, – загарчав лев, “бо мені здається, що справжній друг поцікавився б про моє здоров’я набагато раніше, замість того, щоб чекати, поки я знову стану корисним. Йди геть, я кажу!”
Гієна швидко пішла, її потворний хвіст притиснутий між кривими ногами, і її супроводжували образливі смішки зайця. Але вона не могла забути привабливу купу кісток біля входу до печери лева.
“Я спробую знову”, – вирішила гієна з товстою шкірою. Через кілька днів вона вирішила відвідати лева, коли заєць був відсутній, йшов по воду для приготування вечері. Вона знайшла лева, який дрімав біля входу до печери.
“Друже”, – принизливо посміхнувся Нянгау, “я чув, що рана на твоїй нозі погано загоюється через недобросовісне лікування твого так званого друга Сунгуру”.
“Що ти маєш на увазі?” – загукав лев зловісно. “Я повинен дякувати Сунгуру, що не помер від голоду під час найгірших моментів моєї хвороби, тоді як ти і твої товариші були відсутні!”
“Тим не менше, те, що я тобі кажу, правда”, – сказав гієна. “Відомо, що по всій окрузі Сунгуру спеціально дає тобі неправильне лікування, щоб не допустити твого одужання. Адже коли ти станеш здоровим, він втратить своє місце в ролі твого хатнього помічника – дуже вигідне для нього місце! Дозволь попередити тебе, дорогий друже, що Сунгуру не діє в твоїх інтересах!”
В цей момент заєць повернувся з річки, його гарбуз був повний води. “Ну”, – сказав він, звертаючись до гієни, ставлячи гарбуз на землю, “я не очікував побачити тебе тут після твоєї поспішної та принизливої втечі від нас того дня. Скажи мені, чого ти хочеш цього разу?”
Симба повернувся до зайця. “Я слухав,” сказав він, “розповіді Нянгау про тебе. Він каже, що ти славний у всій окрузі за свою майстерність і хитрість як лікар. Також він каже, що твої ліки не мають рівних. Але він стверджує, що ти міг би давно вилікувати рану на моїй нозі, якби це було в твоїх інтересах. Це правда?”
Сунгуру подумав деякий час. Він знав, що йому треба обережно поводитися, адже мав сильне підозріння, що Нянгау намагається його обдурити.
“Ну,” – відповів він з сумнівом, “так і ні. Розумієш, я дуже маленька тварина, і інколи ліки, які мені потрібні, дуже великі, і я не можу їх дістати – як, наприклад, у твоєму випадку, добрий Симбо.”
“Що ти маєш на увазі?” – спитав лев, сідаючи і відразу виявляючи цікавість. “Ось що,” – відповів заєць. “Мені потрібен шматок шкіри зі спини дорослої гієни, щоб накласти її на твою рану, і лише тоді вона повністю загоїться.”
Почувши це, лев стрибнув на Нянгау, не давши здивованій тварині часу втекти. Він відірвав смугу шкіри з його спини від голови до хвоста і приклав її до рани на своїй нозі.
Коли шкіра відірвалася від спини гієни, залишки волосся натягнулися і стали дибки.
До цього часу Нянгау та його родичі все ще мають довгі, грубі волоски, що стоять догори на хребтах своїх деформованих тіл.
Слава Сунгуру як лікаря поширилася далеко і широко після цього випадку, бо рана на нозі Симби загоїлася без подальших проблем. Але минуло багато тижнів, перш ніж гієна наважилася знову показатися на публіці.
