“My Name is Rachel Corrie” — це документальна моновистава, зрежисована Аланом Рікманом у співпраці з журналісткою The Guardian Кеті Вінер (Katharine Viner). Постановка базується на щоденниках, листах та електронному листуванні Рейчел Коррі — американської студентки, активістки міжнародного руху солідарності, яка загинула в Смузі Гази у 2003 році, коли ізраїльський бульдозер зніс будинок, який вона намагалася захистити.
Про п’єсу
П’єса — це емоційне, політично заряджене свідчення про коротке, але яскраве життя Рейчел. Вона розповідає про її юність у штаті Вашингтон, громадянську свідомість, поїздку до Палестини та її трагічну загибель у віці 23 років. Матеріал був відібраний та скомпонований у драматичну форму Рікманом і Веттерстон, які прагнули зберегти автентичність її голосу.
Прем’єра та постановка
- Прем’єра: Royal Court Theatre, Лондон, 2005 рік.
- Акторка: Меган Доддс (Meghan Dodds) зіграла Рейчел у першій постановці.
- Режисура: Алан Рікман.
- Текстова редакція: Кеті Вінер.
- Жанр: політична документальна драма, монолог.
Рікман підійшов до матеріалу з глибокою повагою та чутливістю. Він відзначав у інтерв’ю, що робота над п’єсою стала для нього особистим викликом і актом етичної відповідальності.
Реакція та контроверсія
Після прем’єри вистава отримала захоплені відгуки за щирість і силу послання, але також викликала гостру політичну реакцію:
- У 2006 році американська прем’єра у New York Theatre Workshop була відкладена (де-факто скасована) через побоювання щодо її політичного змісту. Це викликало гучну критику з боку театральної спільноти, і сам Рікман тоді назвав це актами самоцензури та боягузтва.
- Після цього виставу перенесли до The Minetta Lane Theatre у Нью-Йорку, де вона все ж була успішно показана.
Значення
“My Name is Rachel Corrie” стала однією з найгучніших режисерських робіт Алана Рікмана, підкреслюючи його глибоку зацікавленість не лише у формі, а й у змісті, у здатності театру говорити про болісне, незручне, але важливе. Він не боявся конфлікту з публікою чи політичного тиску — для нього головне було дати голос тим, кого вже немає.
“Це не п’єса про те, що правильно, а що ні, — це п’єса про те, що означає бути людиною”, — казав Рікман.
Ремарка щодо контексту подій:
Знесення будинків у секторі Газа, яке намагалася зупинити Рейчел Коррі, здійснювалося ізраїльськими військовими в межах операцій безпеки, що, за офіційною позицією Ізраїлю, були спрямовані на боротьбу з палестинським тероризмом, зокрема з тунелями контрабанди зброї та укриттями бойовиків. Ці дії викликали серйозні суперечки в міжнародній спільноті, оскільки часто супроводжувалися порушенням прав цивільного населення.
На момент загибелі Рейчел Коррі у 2003 році, вона перебувала в зоні активного військового конфлікту без належного захисту чи координації з жодною офіційною гуманітарною організацією. Багато спостерігачів — навіть ті, хто співчував її намірам — вважали, що її присутність у небезпечній зоні була надто ризикованою і що її загибелі можна було уникнути, якби вона дотримувалася обмежень і застережень, які існують для іноземців у зонах бойових дій.
