Джон Габріель Боркман — п’єса норвезького драматурга Генріка Ібсена 1896 року . Це була його передостання робота.
У 2010 році відновлену п’єсу було показано в театрі Abbey в рамках Дублінського театрального фестивалю Ulster Bank. У новій версії Френка МакГіннесса режисера Джеймса Макдональда знялися актор Алан Рікман у ролі Джона Габріеля Боркмана, Фіона Шоу в ролі його дружини Ганхільд і Ліндсей Дункан в ролі Елли. Раніше ця п’єса була поставлена в театрі Еббі в 1928 році. У 2011 році постановку перенесли до Нью-Йорка та отримали неоднозначні відгуки.
John Gabriel Borkman – це глибока й похмура драма Генріка Ібсена, яка досліджує людське честолюбство, падіння та втрату ілюзій. У 2010 році на сцені Дубліна, а згодом у Лондоні, Алан Рікман втілив головного героя – колись могутнього банкіра Джона Габріеля Боркмана, який втратив усе через свої амбіції та корупцію.
Рікман створив образ чоловіка, який, навіть після багатьох років ізоляції, залишається одержимим своїми минулими мріями. Його Боркман – виснажений, але не зломлений. Він живе в будинку, відсторонений від світу, блукаючи холодними коридорами, неначе привид власного минулого. Його голос – глибокий, трохи зневажливий, сповнений гіркоти та нездійснених надій. Навіть у моменти розпачу він зберігає холодну гідність, характерну для багатьох його персонажів.
Особливо вражаючими були сцени його протистояння з двома жінками – дружиною Гунхільд та її сестрою Еллою, яку він колись кохав, але пожертвував заради кар’єри. У цих діалогах Рікман майстерно балансував між гординею, гнівом і болем, поступово розкриваючи внутрішню порожнечу свого героя. Його Боркман – не просто збанкрутілий фінансист, а людина, яка зрозуміла, що втратила не лише гроші, а й сенс свого життя.
Кульмінаційна сцена, коли Боркман, покинувши свій дім, намагається вдихнути свіже повітря свободи, а натомість зустрічає смерть, була виконана з приголомшливою емоційною глибиною. Рікман не грав драматично – він ніби дозволив своєму персонажу розчинитися в зимовому пейзажі, у смерті, що стала логічним фіналом його самотнього існування.
Ця вистава стала черговим підтвердженням геніальності Алана Рікмана як театрального актора. Його виконання Боркмана було проникливим і трагічним, залишаючи глядачів із відчуттям гіркого жалю та неминучості долі.
