24 червня 2015 року
A Little Chaos розповідає історію Сабін де Барра (Кейт Уінслет), якій вдалося умовити Андре ле Нотра (Матіас Шонартс) дозволити їй спроектувати один з елементів саду короля Людовіка XIV, незважаючи на прихильність до того самого «невеликого хаосу». Крім того, що Рікман виступив у ролі режисера, він ще чудово зіграв зазначеного вище монарха.
Метью Лікона: Король у цьому фільмі – прихований головний персонаж?
Алан Рікман: Ні, мені здається, це цілком і повністю історія про Кейт. Король лише створює потрібне тло, і він настільки могутній, що фон вийшов серйозним, адже в тому світі Сабін – єдина жінка, яка мала роботу. Інші лише присідають у реверансі. Загалом, у цьому і був задум фільму: взяти героїню Кейт, якої просто не могло існувати в реальності, вставити цей вигаданий елемент у реальний світ, який існував насправді. Як існував і мій герой – такий весь із себе могутній, але, зауважте, спав він один. І це в ньому найголовніше, і, мені здається, в цьому сенс останніх кадрів фільму: самотня постать, що стоїть посеред загальної веселості та танців, тоді як два головні герої, ледь усвідомивши, хто вони є насправді, віддаляються в ліс, удвох.
МЛ: Що такого було в цьому проєкті, що змусило вас сказати: «Так, його зніматиму»?
АР: Не знаю, це те саме, що з вибором ролей: вони самі вибирають тебе. Я й уявити не міг, що мені захочеться взятися за подібний сюжет, вони страшенно важкі: особливо якщо це любовна історія, начебто спочатку думаєш – що може бути простіше – але в неї дуже складне тло, на якому розгортаються події. Ох, треба було комусь стукнути мене тоді, коли я сказав: «Так, зніматиму цей фільм»
МЛ: Звичайно, у фільмі про це йдеться, але цікаво, як ви самі вважаєте, у чому цінність «Версальського роману»? [Оригінальна назва дослівно перекладається як “Невеликий хаос” або “Невеликий безлад” примітка перекладачки]
АР: Ну, напевно, мені варто було б тут поговорити про мистецтво чи людей мистецтва, але, можливо, й у житті теж хаос і порядок співіснують разом, і одне не має сенсу без іншого. Хаосу не могло бути, якби ми не знали, що таке порядок. Скажімо, Ле Нотр весь такий упорядкований, але поруч із ним є Людовік XVI, який привносить елемент хаосу, що робить хаос можливим. Мені здається, між ними має бути постійний баланс. Коли я розмовляю з молодими акторами, я завжди їм говорю, що дисципліна та свобода – дві сторони однієї медалі, тільки треба намагатися, щоб ці сторони перебували у певній гармонії.
МЛ: Розкажіть, ваш талант режисера розвинувся завдяки вашому акторському досвіду?
АР: Просто згодом краще і краще розумієш, які умови ти хочеш створити. Просто дозволь собі, як режисерові, сказати: «Я не знаю», і це одразу дасть акторам свободу та впевненість у тобі, як у режисері. Тому що в цьому твоя сила – щоб сказати: “Я не знаю, як, але ми впораємося”. Актори відразу ж починають шукати відповіді на власні запитання, коли ви замість відповіді, запитуєте їх: «А ви самі як думаєте?» Це не режисерська лінь, це реальна допомога акторам вжитися в роль.
МЛ: Я сказав своїм дітям: «Ось, збираюся брати інтерв’ю у Алана Рікмана», а вони кажуть: «У сенсі – у професора Снейпа?» Ось я і подумав, а що б ви запропонували дітям, які знають вас виключно за фільмами про Гаррі Поттера: який фільм їм варто подивитися, щоб або розширити своє уявлення про вас, або спростувати – або просто побачити Алана Рікмана в якийсь зовсім інший ролі – не в ролі професора Снейпа?
АР: Залежить від віку дітей та про те, що їм можна дивитися.
МЛ: Ну, скажімо, що ви порадите 16-річному хлопчику, якому дозволено все?
АР: Ну, йому обов’язково варто подивитися «Догму», та «У пошуках галактики», якщо ще не дивився. Це шалено смішний фільм. Мене, чесно кажучи, вражає, як молодим людям подобається «Догма». А ще є хороший фільм, в якому я знімався із Сігурні Уівер, називається «Сніговий пиріг», про аутизм, дуже його люблю. З цих трьох варто розпочати.
