“Семінар”, ще одна весела п’єса Терези Ребек, яка зараз йде в театрі “Голден” на Бродвеї, демонструє майстерну, дотепну та відточену гру Алана Рікмана. Його гра – це майже найкраще, що є на Бродвеї цього сезону. Якби не вона, було б взагалі нема на що дивитися.
Рікман грає Леонарда, високоповажного письменника, який організував ексклюзивний літературний семінар для кількох обраних студентів. Він вимагав по 5000 $ з кожного за 10 тижнів неприборканої критики і “занурення” у нещадну реальність. Сподіваюся, він не прочитає цієї рецензії.
Він не те, щоб вчить, принаймні не в традиційному сенсі цього слова. Йому куди цікавіше принижувати та знищувати людей. Коли Кейт (Лілі Рейб) зачитує перші фрази з короткого оповідання, над яким вона працювала все життя, він перериває її на півслові і роздирає на шматки все її честолюбство. Іде від нього вона вже напівжива.
Співтоваришів Кейт семінаром також розібрали по кісточках, не залишивши і каменю на камені. Дуглас (Джеррі О’Коннелл) здається Леонарду надто консервативним, і Леонард пророкує йому гарну кар’єру в Голлівуді, але ніяк не на літературній ниві. Чи є талант у Ізі (Етьєн Пак)? Може, і є, а може, і ні, але її яскрава і ефектна зовнішність, без жодних сумнівів, привертає увагу метра набагато більше, ніж її писанина.
Мартін (Хеміш Лінклейтер), близький друг Кейт, – єдиний, хто готовий виступити проти Леонарда і закликати його до відповіді за явно марні уроки. Але ось питання: чи справді цей вчитель божевільний, чи в його дивному і досить спірному підході до навчання є якийсь прихований зміст?
У п’єсі “Семінар” є пара-трійка найбільш їдких та уїдливих діалогів, які тільки можна зустріти у нью-йоркських п’єсах. На щастя, ми знаходимося в компанії доброчесних письменників, в іншому випадку, мовні звороти з п’єси Ребек могли б здатися надто химерними та надуманими. Якщо Леонард – дипломований спеціаліст-мовознавець, а його учні беруть із нього приклад, тоді ці словесні “перестрілки” мають сенс. Що може бути цікавіше, ніж перепалки письменників, які намагаються самоствердитися?
Тим не менш, 95-хвилинна п’єса Ребек пропонує нам не лише різноманітність характерів персонажів та дотепні підколки. Крім іншого, “Семінар” – це ще й талановита критика видавничої справи, а також нагадування про те, скільки талантів або вибилося в люди, або заглухло через критику чи похвалу. На думку Леонарда, професійна літературна нива – це доля небагатьох обраних. Позерів маса, а ось досвідчених професіоналів у цій справі – раз, два і все. Зрозуміло, себе він вважає представником “старої школи” – одним з небагатьох, хто всупереч усьому досяг успіху і зробив кар’єру. Але це не означає, що йому це вдалося легко. Раз на кілька хвилин товстий панцир Леонарда тріскається по швах, і до кінця спектаклю ми бачимо повністю розбиту людину, захисний механізм якої робить відчайдушні спроби приховати власне розчарування від учнів.
“Семінар” – чудова п’єса, практично досконала. Єдине, що трохи тягне її назад, – це постійні любовні інтрижки між учнями. Леонард намагається вкласти студенток до себе в ліжко, а Мартін із Дугласом навперебій намагаються їх охмурити. Зрештою, Іззі та Кейт починають почуватися шматками м’яса. Всі ці заплутані інтрижки мало що додають до смислової картини вистави. Зрештою, все це має лише третьорядне значення.
Ця п’єса, найсильніша новинка бродвейського сезону, робить величезний крок уперед у той момент, коли письменники починають більше думати про результат, ніж про витрачені зусилля. Режисер Сем Голд знає про це і наголошує на майстерність і слова-репліки.
Помилувавшись на вражаючу гру Рікмана, я відчуваю, що мені вже не потрібно записуватись на семінар до Леонарда. Бачити, як він болісно закочує очі, справді нестерпно. Однак спостерігати за тим, як він уїдливо проходиться по інших, – як не дивно, дуже цікаве видовище.
