Алан Рікман, видатний британський актор, помер 14 січня 2016 року у віці 69 років від раку підшлункової залози. Його смерть стала великою втратою для театрального та кінематографічного світу. Рікман був відомий своєю глибокою, виразною манерою гри та неповторним голосом. Особливо запам’ятався його образ професора Снейпа у серії фільмів “Гаррі Поттер”.
Алан Рікман ретельно спланував кожну деталь свого прощання. Його кремація відбулася вранці 3 лютого 2016 року в колі близьких друзів та родини. Того ж дня, в післяобідній час, відбулася церемонія прощання в церкві святого Павла, відомій як “Церква акторів” у центрі театрального Лондона.
На церемонії прозвучали композиції, які він сам обрав: “Uptown Funk” Марка Ронсона та Бруно Марса, “Take It with Me” Тома Вейтса, а завершилася служба піснею “The Sun Ain’t Gonna Shine Anymore”. Усі присутні виконали її разом, що стало емоційним моментом прощання. За традицією, священник Річард Саймс закликав присутніх віддати Алану “останню чудову овацію стоячи”.
Цей похорон став відображенням особистості Рікмана — людини, яка цінувала мистецтво, гумор та людяність. Він залишив по собі спадщину не лише як актор, а й як людина з глибоким почуттям гумору та любов’ю до життя.
Алан Рікман не перевертається в труні. Бо його кремували
Останнім часом фанатські спільноти Поттеріани вибухнули — все через новину про кастинг: у новій екранізації «Гаррі Поттера» роль Северуса Снейпа гратиме чорношкірий актор. І, як це часто буває, інтернет миттєво заповнився вигуками: «Алан Рікман перевертається в труні!»
Друзі, трохи спокою. Алан Рікман, легендарний Снейп, не перевертається в труні з однієї простої причини: у нього немає труни.
Його було кремовано, і він навряд чи витрачає потойбічну енергію на фанатські дискусії про зовнішність нового актора.
То що зі Снейпом?
Рікман створив образ, який став іконою. Його Снейп — глибокий, багатогранний, трагічний і прекрасний. Але важливо розуміти: він не був точним втіленням книжкового Снейпа.
Снейп з книг — худий, із землистою шкірою, жовтими зубами, сальним волоссям, манерами вічно роздратованого кажана. Він не був харизматичним чи привабливим у класичному сенсі. Він мав бути незручним, «скалкою у дупі» для Гаррі — і це не метафора, це буквальний настрій його сцени щоразу, коли він заходив у клас.
Рікман же, з усією повагою до Джоан Ролінґ, зробив Снейпа… занадто шикарним. Занадто глибоким. Занадто магнетичним. І нам це, звісно, подобалось! Але можливо, новій екранізації варто спробувати піти шляхом ближчим до першоджерела. Снейп, який викликає неприязнь з першої ж миті, але зрештою розбиває нам серце — саме таким він і був написаний.
І наостанок
Алан Рікман точно не був би людиною, яка судить актора за кольором шкіри. Він був класичним британцем — тонко іронічним, глибоко інтелігентним і відкритим до мистецтва в усіх його проявах.
Сумніваєтесь? Просто згадайте, яку музику він вибрав на свою прощальну церемонію. Це людина, яка знала, що життя — це і сльози, і танці, і хороший саундтрек.
Тож не турбуйтеся. Його попіл спочиває з гідністю, і якщо він щось і робить там, де він зараз — то, швидше за все, підморгує новому Снейпу, мовляв: “Удачі, друже. Головне — грай серцем”.
