Ведуча: “Він міг як спопелити вас одним тільки поглядом, так і окрилити вас одним простим словом”, – сказала Емма Томпсон, згадуючи свого друга і колегу Алана Рікмана. Коли надійшла звістка про його смерть, для багатьох це стало громом серед ясного неба. Актор, який зіграв безліч ролей, що запам’ятовуються і знаменитий своїм унікальним голосом, кумир мільйонів шанувальників, несподівано пішов з життя. Мало хто знав про його хворобу. І нехай його успіх на кіноекрані прийшов до нього порівняно пізно, але список його хітів: “Міцний горішок”, “Розум і почуття”, шериф Ноттінгемський у “Робіні Гуді” або Северус Снейп у “Гаррі Поттері” продемонстрували його акторський діапазон і глибину його обдарування. Він був уособленням істинно британського духу. Джульєт Стівенсон зіграла його наречену в “Щиро, шалено, глибоко” – неймовірно зворушливому фільмі про горе, викликане втратою близької людини. Перш ніж приступити до розмови з нею, давайте подивимося сцену, в якій він повертається до її героїні із потойбічного світу.
(сцена з фільму)
Ведуча: Джульєт Стівенсон зіграла вбиту горем наречену. Цей фільм і сам по собі несамовитий, а з огляду на події останніх днів, тим більше…
Джульєт Стівенсон: Це так, але, з іншого боку, переглядаючи його зараз, я ловлю себе на думці, що це чудова демонстрація того, що йому було під силу все. Алан знав, як змусити людей розплакатися, розсміятися чи без пам’яті закохатися в нього. Він був неймовірно сексуальним, привабливим, загадковим та цікавим. Він міг упоратися з чим завгодно. І тут ви можете отримати хоч якесь уявлення про його діапазон.
Ведуча: То була імпровізація?
Джульєт Стівенсон: Ця сцена здебільшого – так. У ній порівняно мало діалогу і знімати її було неймовірно складно. Але нам пощастило, бо Ентоні Мінгелла дуже вдало підібрав акторів, адже ми з Аланом уже давно знали одне одного. Для мене він був уже навіть не другом, а радше членом сім’ї. І наше довге знайомство довелося тут дуже до речі. Але, до того ж, Алан був ще й неймовірно творчою, креативною людиною. Він ніколи не упускав з уваги загальну картину і був у курсі і роботи оператора, і роботи художнього відділу – взагалі всього. Він мислив масштабно, і його численні таланти були настільки різнобічні, що знадобилися б у будь-якому відділі. Алан був набагато більшим, ніж просто актор – він був джерелом натхнення для всієї знімальної групи. Думаю, так було завжди, де б він не знімався.
Ведуча: Його голос чинив просто гіпнотичний ефект, адже правда? А погляд… Як сказала б Емма Томпсон: було достатньо одного, навіть швидкоплинного, погляду, простого слова, руху бровою.
Джульєт Стівенсон: Саме так. Хочу сказати, що він ніколи не розкидався словами. Ось і зараз я відчуваю, як він стоїть у мене за спиною, дивиться на мене зверху вниз і каже: “Джулз, сім разів відміряй…” Йому було достатньо кількох слів, щоб усі буквально покотилися зі сміху. Однією короткою фразою він умів висловити неймовірно глибоку думку. Він був скупий на слова, але завжди якимось шостим почуттям знав, що саме треба сказати, неважливо, чи йшлося про жарт, глибокодумне спостереження або ж складне і каверзне питання.
Ведуча: І де, на вашу думку, він навчився цьому? На сцені, тобто ще до початку кінокар’єри?
Джульєт Стівенсон: До того як стати кінозіркою, він багато років пропрацював на сцені. Він був актором театру, і ми познайомилися в Королівській шекспірівській компанії, там же, де він познайомився і з іншими своїми близькими друзями. Звичайно, він відрізнявся неймовірною сценічною технікою, але якщо говорити саме про цю специфічну здатність, то, гадаю, вона була вродженою. Він ніколи не прагнув бути в центрі уваги і висловлював свою думку, лише ретельно зваживши все за і проти. Але в той же час у нього була дуже розвинена інтуїція. Тож його судження народжувалися з унікального поєднання розуму, інтуїції, спостережливості та великої людяності.
Ведуча: Йому подобалося грати простих хлопців, але серед його ролей траплялися і замкнені, закриті герої. Наприклад, полковник Брендон з “Розуму та почуттів”, який, так би мовити, втілював собою британську стриманість.
Джульєт Стівенсон: Чого, навпаки, не скажеш про Алана! Він завжди казав, що в ньому немає нічого аристократичного. Він взагалі існував поза всіма цими класовими розмежуваннями і з усіма без винятку тримався рівно і ввічливо. Думаю, саме тому його так і любили. З водієм чи костюмером він поводився так само люб’язно, як і з режисером фільму. І в мені зараз каже зовсім не сентиментальність. У ньому справді не було ні грама снобізму. Він умів побачити потенціал кожної окремої людини, а її щедрість була просто-таки легендарною. До того ж, він мав дивовижну здатність виявляти в людях талант і допомагав їм, якщо вони ще не зробили цього самі, почати рухатися в потрібному напрямку та знайти свій шлях у цьому житті.
Ведуча: Вам спадає на думку якийсь особливо важливий момент або розмова, яка стала ключовою у ваших стосунках?
Джульєт Стівенсон: Ой, їх було так багато… Я щойно була вдома у них із Римою: там зібрався цілий натовп його близьких друзів… І ми продовжували ділитися нашими спогадами, розуміючи підсвідомо, що ми залишилися самі, без лідера. Ми втратили короля. Ми всі дорівнювали йому. Він був не просто близьким другом: він був нашим маяком. Без нього ми, як машина, що втратила керування, яка мчить вперед, не знаючи, куди її занесе. Важко вибрати якийсь окремий момент. Мені згадується той час, коли я грала Ізабеллу в “Мірі за міру”. Мене помітили, і я сама вважала, що непогано справляюся з цією роллю добродійної, розумної та рішучої черниці, що діє з кращих спонукань. Алан прийшов на попередній перегляд і сказав: (наслідуючи Рікмана): “Непогано, зовсім непогано. А тепер чому б тобі не зіграти її так, ніби на ній двадцятисантиметрові червоні шпильки?” Спочатку я розгубилася: “Тобто? У сенсі?” А потім мене осяяло: “Ааа… Він має на увазі, що це ж не безстатева істота, так що… ” Алан завжди давав вам поштовх у зовсім несподіваному напрямку, і він майже завжди мав рацію. Так що всім, хто його любив, важко уявити, як же тепер жити без нього…
Ведуча: Джульєт Стівенсон. Дякую за те, що прийшли до нас. Дякую.
