11 вересня 2015 року, автор Джо Лейдон
У драмі Гевіна Гуда на актуальну нині тему військових безпілотників майстерно переплітаються елементи гостросюжетного трилера та трагічного фарсу.
Військові дії за допомогою безпілотників вимагають ухвалення складних та цинічних командних рішень, які, у свою чергу, призводять до моральних криз, непрямих жертв та хабарів у спробі замісти сліди. У захоплюючій і напруженій драмі “Всевидюче око” переплітаються елементи гостросюжетного трилера та трагічного фарсу. Режисер Ґевін Гуд (“Цоці”) і сценарист Ґай Гібберт (“П’ять хвилин раю”) не дозволили картині перейти ту грань, за якою вона перетворилася б на банальну чорну комедію, хоча, як і “Доктор Стрейнджлав” Стенлі Кубріка, з яким тут напрошуються аналогії, і ця військова історія важко-визначуваного жанру рясніє сценами, що викликають напад дикого сміху. Принаймні, поки цей сміх не застигає у вас у горлі. Позитивні рецензії разом із сарафанним радіо, а також аналітичними оглядами в пресі та позитивними відгуками критиків можуть значно збільшити касові збори та потенціал ретрансляції картини на кабельних платформах.
Звичайно, не можна сказати, що Гуд та Гібберт відкрили тут Америку. Лише минулого року тема використання безпілотників у військових цілях лягла в основу фільму Ендрю Ніккола “Гарне вбивство” з Ітаном Гоуком, а також отримала численні премії п’єси Джорджа Бранта “Grounded”, яка в постановці Джулі Теймор з Енн Гетевей у головній (і єдиній) ролі з великим успіхом йшла на сцені нью-йоркського Public Theatre. На відміну від двох вищезгаданих робіт, присвячених аналізу внутрішнього світу героїв, “Всевидюче око” пропонує більш комплексний підхід з дією, що розгортається на 4 континентах, і детальним оглядом багатонаціональної військової операції за участю британських офіцерів, зациклених на власному іміджі політиків, , кенійського спецназу і призначили зустріч у надійному (або, можливо, не такому надійному) місці терористів Сомалі.
Полковник Кетрін Павелл (у бездоганній інтерпретації Гелен Міррен) холоднокровно стежить за проведенням “Цаплі” – ретельно спланованої спецоперації із захоплення молодої англійської радикалки (Лекс Кінг), яка має зустрітися з терористами з “Молодіжного руху модукантів” Найробі. Коли обладнані за останнім словом техніки системи спостереження показують, що британка, яка заблукала, разом з однодумцем зі США та їх моджахедськими союзниками готуються стати підривниками-самогубцями, Павелл вимагає змінити мету із “захоплення” на “знищення”. Її начальник, генерал-лейтенант Френк Бенсон (Алан Рікман) згоден, що в ситуації, що склалася, слід запросити ракетну атаку з американського безпілотника. Але все не так просто. Поки Павелл в оперативному центрі з нетерпінням чекає “добро” на проведення операції, Бенсона в буквальному сенсі беруть в оточення стривожені політикани, яких найбільше – навіть сильніше за юридичні наслідки – лякає можлива громадська реакція. Пам’ятаючи, мабуть, наскільки ласі на подібну інформацію Wikileaks, вони побоюються, що кадри ракетної атаки на території суверенної держави, особливо у разі жертв серед мирного населення, можуть оприлюднитись на тому ж самому Ютубі. Прагнучи не стільки позбутися вантажу моральної відповідальності, скільки убезпечити власну шкуру, вони направляють справу нагору – міністру закордонних справ Великої Британії (що знаходиться на виставці озброєння в Сінгапурі) і держсекретарю США (який охоче перериває турнір з настільного тенісу в Пекіні, щоб підписати наказ для атаки).
Потім виникають нові ускладнення, які вимагають подальшої переадресації справи у вищі ешелони влади. Оператор безпілотника Стів Вотс (Аарон Пол) виявляє на своєму екрані прикру перешкоду: в зону передбачуваної атаки входить маленька дівчинка, яка торгує хлібом (Аїша Текоу). Щоб уникнути можливої (тобто швидше неминучої) жертви серед мирного населення, Вотс вимагає зміни плану атаки. Бенсон заперечує, що в такому разі від руки терористів-смертників, які є головною метою операції, можуть загинути десятки чоловіків, жінок і дітей. Політики продовжують уникати ухвалення рішення, і терпінню Павелл, яка боїться, що терористи підуть до того, як буде отримано “добро” на атаку, приходить кінець.
Гуд і Гібберт не забувають про “олюднення” персонажів, постійно наділяючи їх типовими людськими слабкостями: Бенсон стурбований покупкою ляльки для своєї дитини, главу британського МЗС (відмінно зіграного в трагікомічному ключі Йеном Гленном) виводить з гри харчове отруєння. Смішні моменти допомагають пом’якшити напругу, що наростає по ходу дії, але вершин витонченості чорний гумор досягає в найнесмішніших, на перший погляд, епізодах.
Незалежно від того, чи віддають вони накази, чи висувають заперечення, персонажі постійно вдаються до обтічних виразів у кращих традиціях Орвелла. В одній із сцен оператору безпілотника дають дозвіл на “переслідування мішені”. Але саме подібна навмисне нейтральна мова одночасно і смішить, і жахає. Ніякому щиросердному визнанню власної провини, боягузливості чи холодного розрахунку не досягти такого ефекту.
“Всевидюче око” – неймовірно захоплюючий політичний трилер. Цьому чимало сприяє і гострий, як бритва, монтаж Меган Гілл, що посилює загальний драматичний ефект картини, а також чудова робота оператора Гаріса Замбарлукоса, який зумів створити контраст між холодною обстановкою всередині приміщень та відчуттям загрози зовні. Художник-постановник Джонні Брідт та оператор спецефектів Міккі Кірстен посилили відчуття реальності показаних у фільмі військових дій за допомогою сучасної технології.
Варто окремо відзначити чудовий акторський склад, і особливо приголомшливу гру Бархада Абді (Капітан Філліпс), який, незважаючи на мінімальну кількість реплік, зумів створити виключно переконливий образ таємного агента, який веде спостереження за місцем зустрічі терористів і розуміє, що кожна секунда може стати для нього останньою.
Зйомки картини проходили на батьківщині Гуда у Південній Африці. Варто дочекатися заключних титрів хоча б заради наступного провокаційного оголошення: “Державний департамент з торгівельної та промислової політики, за підтримки якого знятий фільм, не несе відповідальності за зміст останньої та за висловлені в ньому думки.” Звучить майже як цитата з фільму.
