Сексизм на сцені, з родзинкою (Sexism Onstage, With a Twist)
From left: Hamish Linklater, Alan Rickman, Lily Rabe, Hettienne Park and Jerry O'Connell in “Seminar” at the Golden Theater.Credit...Sara Krulwich/The New York Times

Сексизм на сцені, з родзинкою (Sexism Onstage, With a Twist)

Article in English

Автор Claudia La Rocco

23 грудня 2011 року

Оригінал

Історично так склалося, що жінки-драматурги ніколи особливо не прагнули ставити свої нові п’єси на Бродвеї, проте цей сезон порадував нас винятком із правил. Крім «ветеранші» Елейн Мей, яка поставила одноактну п’єсу, причетну до чорного гумору, на Бродвеї також дебютували Кеторі Холл і Лідія Даймонд. Крім того, лауреат Пулітцерівської премії Тереза ​​Ребек вже вдруге ставить у театрі «Голден» свою п’єсу, комедію «Семінар».

Чи завжди прогрес дійсно прогресивний? «Семінар», п’єса про письменницьку майстерність та прагнення успіху, береться за розкриття теми гендерної політики; беручи до уваги випади пані Ребек проти сексизму, зроблені нею на Бродвеї в етюді 2008 року, можна було припустити, що «Семінар» буде щедро приправлений феміністськими натяками.

«Гей, хлопці! – етюд почався з такого саркастичного випаду. – Цього року на Бродвеї популярна сильна стать. Дівчата, нумо розступайтеся в сторони – настав час хлопців! Героїня нової п’єси, Кейт, амбітна розумниця-письменниця, вимовляє ті ж слова у своїй фінальній уїдливій репліці: «Гей, хлопці! Ви ніколи не насититеся спілкуванням з собі подібними, так?» І все ж у «Семінара» є своя власна таємна «скляна стеля».

Інтрига п’єси закручена навколо приватних уроків, організованих Леонардом – літнім, вибіленим сивиною «літературним левом» (Алан Рікман), – для чотирьох молодих та честолюбних авторів. Це Кейт (Лілі Рейб), ще одна дівчина та двоє хлопців. Однак, хоча уїдливу репліку щодо «хлопців» Кейт вимовляє у своєму останньому виході на сцену, останнє слово у п’єсі залишається аж ніяк не за нею. Суть п’єси (увага, спойлери!) полягає у вихвалянні мученого і гнаного Письменника з великої літери. При цьому під «письменниками» маються на увазі лише дві людини з компанії, і обидва – чоловіки: Леонард, який уже встиг переспати з обома студентками, та Мартін (Хеміш Лінклейтер), який переспав з однієї з них, Ізі (Етьєн Пак) – нервовою та пародійно-сексуальною азіаткою, що встигла повиблискувати голими грудьми, – і який вже націлився на Кейт, другу студентку.

Зважаючи на все, посил п’єси такий: жінки потрібні для сексу, тоді як інтелектуальні романи можливі лише між серйозними творчими особистостями – тобто чоловіками (за версією п’єси «Семінар»). Коли в п’єсі Ребек починається перерахування імен знаменитих письменників, все стає зрозуміло. Кількість згаданих імен письменників-чоловіків просто зашкалює: це і Френк Конрой, і Тобіас Вольф, і Роберт Пен Уоррен, і Салман Рушді, і Джек Керуак. Жінки-письменниці, які досягли визнання, розцінюються як нудні і набридливі мадами: це Емілі Дікінсон, чиє ім’я вимовляє Леонард, щоб знущатися з Мартіна, і Джейн Остін, про яку згадує Кейт на самому початку короткого оповідання. Леонард розкритикував це оповідання, навіть не дослухавши його до кінця і обізвавши оповідачку «цілком недосвідченою і сексуально неадекватною дівчиною-заучкою».

За версією “Семінара”, якщо вас назвали дівчиною, це зовсім не комплімент. Образи за статевою ознакою тут сиплються часто-густо. На різний манер обігруються назви жіночих геніталій, і коли Леонард розбирає огріхи оповідання, написаного четвертим студентом, Дугласом (Джеррі О’Коннел), у хід йде слово «повія». «Феміністка» – ще одне зневажливе прізвисько. Якщо тільки, як зауважує Леонард у розмові з Мартіном про Кейт, «ти не схопиш її, вже готову вибухнути – мовляв, я не міг змусити її припинити це».

В інших п’єсах пані Ребек розкриває тему лицемірства, що глибоко в’їлося, в так званому «освіченому» середовищі. Вірна своєму стилю, вона жонглює стереотипами у «Семінарі». Тут хоча б є Кейт, яка намагається сперечатися з Леонардом, – на відміну від іншої сучасної бродвейської постановки, п’єси «Мотель для наречених» Вуді Алена, однієї з трьох фривольних одноактних п’єс під загальною назвою «Стосовно кажучи» – постановки, в якій, як і у «Семінарі», оспівується справжній (тобто чоловічої статі) письменник-творець, що супроводжується юною білявкою. У п’єсі пані Мей «Джордж – небіжчик» жінки зображені ще нудніше і похмуро. Загалом ці міні-вистави викликають настільки неприємні спогади про минулі часи, що вже й не хочеться особливо копатися в тому, як і хто до кого ставиться.

П’єса пані Даймонд «Убита муха», що оповідає про сімейні таємниці чорношкірої сім’ї, що займає верхні позиції в середньому класі суспільства, являє собою зубодробний вінегрет із класових та міжрасових проблем. Наприкінці вистави глава сімейства, зарозумілий бабій, нарешті отримує по заслугах. У «Семінарі», що коливається десь між сатирою і романом, Леонард залишається безкарним. Дивно, але його погляди та стиль поведінки, мабуть, відображають політику самої п’єси.

Цікаво, що ж намагається донести до нас пані Ребек за допомогою образ за статевою ознакою та зневажливих випадів у бік Джейн Остін? (До речі, подібні неосвічені «кОпання» Джейн у наш час стали надто популярними. Наприклад, критик Браян Сьюелл у недавньому інтерв’ю «Гардіан» заявив, що Остін – це просто «туга зелена»). Якщо все це лише можливість для пані Ребек таємно пропхати феміністські ідеї на бродвейські підмостки, то це не найкращий шлях, оскільки він підставляє під удар репутацію, а тому є безглуздим. Звичайно, ми не можемо залізти драматургу в голову і прочитати її думки, однак, дивлячись на сцену, ми бачимо, що жінка ставиться в позицію об’єкта, а глядача спонукають цілком і повністю стати на бік вчителя-жіноненависника. Той самий посил читається й у п’єсі пана Вуді Алена. звичайно, і він, і його персонажі цим і славляться. Однак та ж ідея у виконанні пані Ребек приводить народ до смутку і завдає набагато більше шкоди.

Якби останнє слово залишилося за Кейт, можливо, Семінар можна було б розглядати як їдку критику нерівності статей. На відміну від Ізі, Кейт – це не просто гарна лялька, але ще й відмінна письменниця (за умови, якщо вона позбудеться «сексуально неадекватної» писанини, як назвав її працю Леонард, і вигадає «мемуари» від імені якогось кубинського трансвеститу ). До того ж Кейт – так само, як і пані Ребек, судячи з її етюду 2008 року, – розумна жінка та реалістка до мозку кісток у тому, що стосується розуміння життєвих премудростей.

Однак, хоча Кейт – доросла людина, вона так і не стала Письменником з великої літери. Пані Ребек хоче, щоб ми приймали Кейт всерйоз лише до певної міри. Одягаючи свої трусики наприкінці вистави, Кейт пояснює Мартіну, чому вона погодилася писати за інших за протекцією Леонарда: «Мені здається, це добрий початок для такої людини, як я». Що означає «для такої людини, як я»? Для середньої літераторки? Чи для жінки? Чи не змальована Кейт із автора цієї п’єси, яка не творить великих шедеврів, а просто пише дотепні та добротні бродвейські п’єси?

Пані Ребек ніби каже нам: мовляв, нехай шедеври творять Леонарди та Мартіни цього світу (її світу, ребеківського). Що ж, повторюся: дівчата, а ну ж бо розступіться вбік!

Оригінал

Залишити коментар

Коментарі

Поки що немає коментарів. Чому б вам не розпочати обговорення?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *