Король Людовик XIV у виконанні Алана Рікмана в “Версальському романі” — це монарх, який втілює силу та велич, але водночас і вразливу людяність, що приховується за образом “короля-сонця”. Людовик, який збудував Версаль як символ абсолютної влади і краси, тут показаний з глибоким внутрішнім сумом і самотністю. Його постать у фільмі — це не лише володар Франції, але і людина, яка страждає через тягар безмежної влади, відповідальності й ролі, що вимагає досконалості.
Він з’являється на екрані як витончений, задумливий лідер, який ніколи не може по-справжньому бути собою, оскільки постійно живе в світлі свого палацу та вимог придворних. Рікман наповнює короля стриманим шармом, інтелектом і строгістю, що захоплює оточення. Його Людовик — мудрий стратег, який розуміє, що його справжня влада в умінні залишатися невразливим і водночас добрим, ніби випадково показуючи, що він здатен до співчуття та емоцій. Але за цією маскою спокою ховається Людовик, що тягнеться до простоти й щирості, зокрема у стосунках із Сибіллою, садівницею, яка принесла нове дихання у його суворий світ.
Стосунки короля з Сибіллою відкривають ще одну грань Людовика: він стає майже звичайною людиною, що втомилася від помпезності. Він довіряє їй, хоч на мить дозволяючи собі зійти зі свого трону, і ця відвертість змушує його виглядати справжнім, без королівської мантії та пишнот. Ця сторона Людовика Рікмана сповнена суму і тихої туги, ніби він усвідомлює всю трагічність своєї долі, де особисте завжди повинно поступатися перед публічним.
Алан Рікман створює зворушливий портрет Людовика XIV — короля, який понад усе цінує порядок і велич, але в глибині душі тужить за простими радощами і теплом, які його титул не дозволяє йому мати. Його Людовик — не просто правитель, а людина, яка намагається знайти красу і спокій у світі, де його місце прирікає на самотність.
