Ведуча: У блокбастерах, починаючи з “Міцного горішка” та закінчуючи серією фільмів про Гаррі Поттера, Алан Рікман створив новий образ “поганого хлопця”. Тепер він має можливість розвинути його в новій постановці під назвою “Семінар”, яка відкрилася на Бродвеї під захоплені відгуки театральних критиків. Ми з Барбарою вже сходили на неї і лишилися під враженням. Отже, привітаємо Алана Рікмана.
Алане, ви отримали безліч похвальних відгуків за вашу гру в цій п’єсі. Можливо, вам навіть присудять премію “Тоні”. Що ви думаєте з цього приводу?
(Алан жестом показує, що він триматиме рот на замку)
(сміх у студії)
Алан Рікман: На Бродвеї завжди багато чудових вистав. Я радий, що наша вистава припала до душі глядачам, і народ іде на неї. Сподіваюся, що прийдете й ви.
Ведуча: Між іншим усі глядачі в студії отримають по два квитки на цю виставу.
(радісні крики, свист та улюлюкання зі студії)
Ведуча: Тихіше, тихіше. Можна подумати, що ви в житті не отримували подарунків. Насамперед, я хочу подякувати вам за те, що ви погодилися прийти до нас у студію у перший же тиждень існування нашої програми. Більшість людей відповіли нам тоді відмовою. Я навіть не знаю, чи ми дали поштовх вашій кар’єрі, чи ви нашій, але, у будь-якому випадку, – дякую!
(На екрані показуються кадри з випуску The View 1997 року)
Алан Рікман: Я просто дивом залишився живим тоді, бо… Я пам’ятаю, що тут, на дивані, сиділа Джой, і ще, на мою думку, Мередіт.
Ведуча: І Стар Джонс.
Алан Рікман: Точно. А мені дісталося місце між Еммою Томпсон та її матір’ю, Філідою Лоу. Отже, мені пощастило, що мені вдалося залишитися цілим і неушкодженим. (сміється)
Ведуча: Так… Давайте поговоримо ось про що: ми раді, що ви прийшли до нас сьогодні. Ми з Джой сходили на спектакль і лишилися дуже задоволені. Ви граєте Леонарда, легендарного письменника-прозаїка – дуже успішного, дуже відомого. І ви ведете письменницький семінар, виявляючи себе жорстким, навіть жорстоким, і одночасно вразливим – але про це ми дізнаємося не одразу. У вас колись був такий наставник?
Алан Рікман: Життя сповнене критиків, правда? У будь-якій області. І не в останню чергу у школі драми. Одна моя подруга нещодавно розповіла, як вона приміряла сукню в магазині, і один із покупців підійшов до неї, поплескав її по плечу і сказав: “У вас для цієї сукні занадто великі груди”, а потім пішов геть. Тож…
Ведуча: (Обігруючи історію, розказану Аланом) Навіщо ти мені це сказала тоді? Це було так грубо з твого боку.
Ведуча: Та я на тебе подивилася, і в мене це само собою вирвалося.
Алан Рікман: У будь-якому випадку, як каже в п’єсі героїня Лілі Рейб: “Якби мені хотілося почути, що я марную час марно, то я б просто поговорила з моєю матір’ю”.
Ведуча: Знаєте, деяким людям критика йде на користь. Вони від неї розквітають як герої цієї п’єси. А ось інші від неї чахнуть.
Алан Рікман: У його випадку це щось у стилі “Б’є, значить любить.” Потім ви приходите до висновку, що він просто говорить правду. Не більше.
Ведуча: Правда ранить…
Ведуча: Деніел Редкліфф, який зіграв Гаррі Поттера, сказав … Так, той самий, що знімався разом з вами. Краще уточнити, так, про всяк випадок. (Сміх у студії) Так от, він сказав, що на самому початку він вас страшенно боявся. У студентів у п’єсі також була на вас така реакція?
Алан Рікман: Загалом це я їх злякався. Уявіть собі: Нью-Йорк, ви входите до зали, щоб почати репетиції бродвейської п’єси і зустрічаєте їх… Я б їх описав, як чотирьох скакунів, або чотири реактивні літаки, готові злетіти будь-якої миті. Це, як ви вже зрозуміли, зовсім інший, відмінний від мого рівень енергії. Отже, спочатку мені було не по собі. Але я обожнюю їх. Вони просто чудові. Усі четверо.
Ведуча: Знаю, що ви мали намір стати художником. Що змусило вас змінити професію?
Алан Рікман: Я вивчився на графічного дизайнера і якийсь час працював за фахом, але… Я не знаю, як справи в Америці, а ось в Англії від вас чекають, що вже у 16-18 років ви вирішите, чим ви хочете займатися у житті. Я не мав жодного уявлення. Знаю тільки, що, коли я спробував себе як режисер, моє дизайнерське минуле стало в нагоді. Коли мені було 18, тільки божевільний міг би прийняти рішення стати актором.
Ведуча: То ви спочатку спробували себе як режисер і потім уже почали грати?
Алан Рікман: Я вступив до школи драми, коли мені було 25 років.
Ведуча: А як ви тоді зрозуміли, що ось, настав момент стати актором?
Алан Рікман: Чесно кажучи, це було рішення із розряду “зараз чи ніколи”. Знаєте, тільки уявіть собі вашу могильну плиту з епітафією “Що, якби…”
Ведуча: Так, розумію.
Алан Рікман: Ось ви, наприклад, стали учителем.
Ведуча: Так, і, до речі, я прийняла це рішення ще більш зрілому віці. Ніколи не пізно розпочати.
Алан Рікман: Ну, насправді світ несправедливий. І жінкам загалом важко змінити кар’єру, особливо якщо вони хочуть спробувати себе в акторській професії.
Ведуча: Чим, на вашу думку, відрізняється робота з американськими акторами від роботи з англійцями? Чи ви вважаєте, що тут немає жодної суттєвої різниці?
Алан Рікман: Ну, вони говорять набагато швидше.
Ведуча: Американці?
Алан Рікман: Так.
Ведуча: Та ви що! На мою думку, це британці тріщать, як заведені.
Алан Рікман: Але не я.
Ведуча: Ні?
Алан Рікман: Ні. Я вже звик до того, що коли народ мені дзвонить вранці – та в принципі, і вдень теж -, перше, що вони кажуть, це: “Ой, я тебе розбудив?”
Ведуча: Та ви що!
Ведуча: Ой, як мило.
Ведуча: Але сьогодні ви змусили всіх прокинутися і захотіти прийти на вашу виставу.
Алан Рікман: Дякую.
Ведуча: Ми ніколи не забудемо, що ви врятували нас тоді, коли всі відповідали нам відмовою. І тепер ми хочемо, щоби всі сходили подивитися на вас.
Алан Рікман: Я хотів тільки нагадати, що незабаром мене замінить Джефф Голдблюм.
Ведуча: Починаючи з наступного місяця, правильно?
Алан Рікман: Я закінчую першого квітня, і потім в останні два місяці гратиме Джефф.
Ведуча: Отже, ми чекаємо на всіх на “Семінарі” в театрі Golden.
